Все йде, все минає і краю немає,- писав колись Поет. Та не минає слава наших прадідів, лицарів орлиного гнізда – Січі Запорізької.

У ці дні виповнюється 351-ша річниця перемоги української армії, під проводом гетьмана Івана Виговського, над московськими військами у битві під Конотопом.

Вітаємо вас, українці, з цією перемогою! Якщо звичайно ваші прадіди на полі бою шаблею писали славу свого роду, а  не торгували тютюном і оселедцями на пістрявих базарах.

Весною 1659 року 100 тисячне московське військо, під командою О.Трубецького і Г.Ромодановського, поливаючи кров’ю свій шлях, вдерлося на Лівобережну Україну. В кінці березня 1659 року московіти взяли в облогу Конотоп, але захисники міста два місяці героїчно відбивали  всі штурми ворога. Тоді Україна чи не вперше дізналася про таку московську «ласку», як заручники, коли хапали та тримали у в’язниці жінок та дітей козаків. Як тоді їм жилося у сирих в’язничних стінах, серед вошей і пацюків.

Десять тисяч московітів лягло трупом під Конотопом, але місто трималось і на ласку ворога не здавалося.

Війська, вірні гетьману України І.Віговському, 28-29 червня(8-9 липня за новим стилем) 1659 року  зустрілися у вирішальній битві з противником під Конотопом на річці Соснівці. Московіти зазнали нищівної поразки. Цвіт московського війська, елітна 30-ти тисячна дворянська кіннота загинула повністю.

Дізнавшись про підсумок битви переляканий цар збирався втікати з Москви, але Всевишній не дав до кінця скуштувати радість перемоги українцям, та тільки всім відомо, що Бог випробовує тих, кого любить.

Де ж були миргородські козаки у цей час?,- спитаєте ви, а були вони з миргородськими полковниками Григорієм Лісницьким та Степаном Довгалем, що боронили волю під гетьманськими прапорами. Чи не було серед них і ваших славних прадідів?

Шановні українці, знайдіть час для того, щоб у родинному колі, чи колі друзів вшанувати героїв, які з потойбіччя спостерігають за тим, що ви виберете для себе і своїх дітей. Волю, чи ярмо?