Церква ознаменувала цю подію святом «Покладання ризи Пре­святої Богородиці», що відзна­чається 15 липня за новим стилем.

Захистити місто, окрім Богородиці, в той час, за свід­ченням Патріарха, не було ко­му, бо імператор із військом якраз напередодні вирушив воювати з агарянами. Патрі­арх Фотій стверджує, що саме під враженням цього Богородичного дива князь Аскольд і прийняв у 866 році хрещення з іменем Миколая, а з ним охрестилися й багато воїнів і купців київських.

Ці записи Візантійського Патріарха є доказом того, що Київська Русь на той час була вже досить, сильною держа­вою. Адже, щоб зважитись на морський похід проти мо­гутньої Візантії, треба було мати досить потужний флот (під Царгородом стояло тоді 200 руських кораблів!), а щоб ви­брати для нападу саме той час, коли імператор із військом буде відсутній, треба було, оче­видно, мати ще й добре нала­годжену оперативну розвідку. І все це відбувається у 86)6 році, через чотири роки по тому, як варягів вигнали поне­волені ними північні племена (муроми, мері, весі, мокші, чуді, мордви, єрзі).

Як бачимо, християнство на київських землях започат­кувалось задовго до появи християнства на московських землях. А тепер згадаймо іс­торію розколу Київської мит­рополії

Усвідомлюючи роль Церкви не тільки в духовному, а й у національно-політичному жит­ті держави, князь Андрій «боголюбський», син Юрія «довгору­кого», уже в перший рік; свого самостійного князювання, здійснює заходи, щодо ство­рення в Суздальському кня­зівстві нової окремої єпископії, а потім і окремої Церкви, від­діленої від Київської митрополії. У 1160 році (через три роки після смерті свого батька) Ан­дрій звертається до Констан­тинопольського Патріарха Луки

ської митрополії та утворити на них окрему митрополію, зі своїм власним митрополитом. Бажаючи, за словами літопису, «самовладцем бути в Суз­дальській землі». В проханні відмовлено.

Цей далекозорий політик у XII столітті розумів те, чого Наші українські владоможці не можуть второпати й у XXI ст: ні про яку самовладність не може бути мови, якщо твої священики - твоє духовне, ідеологічне воїнство - підпо­рядковані центру, що знахо­диться в країні-суперниці, а тому, якщо хочеш мати Не­залежну державу - створюй Незалежну Церкву!

Дійсно, другий розкол був вчинений Москвою 15 грудня 1448 р. неканонічною висвятою Рязанського єпископа Іони в сан Митрополита й відривом московських єпархій від Київ­ської митрополії, заснованої Святим Володимиром.

А невдовзі, через два сто­ліття (Київську) Українську Церкву було злочинно продано у 1686 р. у московське рабство, недоброї пам'яті Царгородським Патріархом Діонісієм IV за «три сорока соболей) і 200 Московських червінців, отри­маних від Московського дяка Нікіти Алєксєєва. Вже наступ­ного року це діяння було засуд­жене Собором Східних Патрі­архів, як акт симонії, а сам Діонісій був позбавлений Пат­ріаршого сану.

Напрошується висновок, що замаскувавшись під укра­їнську назву, УПЦ МП виконує саме. політичні, ідеологічні функції, служить імперським інтересам Російської держави.

Підготував В.Федоренко.